Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Справа № 10/Б-711

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Катеринчук Л.Й., Куровського С.В. - доповідача,за участю представників: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі

Тернопільської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2014

та ухвалу господарського суду Тернопільської області від 13.11.2014

у справі № 10/Б-711 господарського суду Тернопільської області

за заявою Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку

"Укрсоцбанк" в особі Тернопільської обласної філії АКБ

соціального розвитку " Укрсоцбанк"

до Державного підприємства "Ягільницький кінний завод"

про визнання банкрутом,

встановив:

Ухвалою господарського суду Тернопільськогї області від 13.11.2014 (суддя Охотницька Н.В.) в задоволенні заяви Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі Тернопільської області про визнання поточних кредиторських вимог в сумі 30038,05 грн. по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за період з листопада 2013 р. по червень 2014 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Кордюк Г.Т., Хабіб М.І.) ухвалу господарського суду Тернопільської області від 13.11.2014 залишено без змін.

В касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі Тернопільської області (далі УПФУ) просить скасувати вищевказані постанову суду апеляційної інстанції від 24.12.2014 та ухвалу суду першої інстанції від 13.11.2014, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги УПФУ повністю. Вказує, що оскажувані судові рішення не відповідають нормам матеріального права, висновки суду суперечать встановленим фактам та матеріалам справи.

Заслухавши суддю - доповідача Куровського С.В., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України та чинного цивільного законодавства.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 23.01.2006 порушено провадження у справі № 10/Б-7П про банкрутство ДП "Ягільницький кінний завод".

Постановою господарського суду Тернопільської області від 18.08.2011 ДП "Ягільницький кінний завод" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у липні 2014 року Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі звернулось до господарського суду Тернопільської області із заявою у справі №10/Б-711 про визнання поточних грошових вимог у сумі 30038,05 грн. Як зазначено у заяві та вказано у розрахунку, вказана сума - це заборгованість Державного підприємства "Ягільницький кінний завод" за період листопад 2013 року - червень 2014 року (включно) із відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій застрахованим особам по списку №2 відповідно до Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення" і така підтверджується розрахунками фактичних витрат.

Ст. 1 Закону визначено, що конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство; поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, у процедурах банкрутства боржника.

Відповідно до ст. 23 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав, а вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства (розпорядження майном та санації), можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Також згідно положень зазначеної статті у банкрута припиняється підприємницька діяльність та припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також повноваження власника (власників) майна банкрута.

Системний аналіз норм статті 1, ч. 1 ст. 23, ч. 1 ст. 25 Закону, які є спеціальними, а отже пріоритетними у застосуванні відносно інших законодавчих актів України в правовідносинах банкрутства, свідчить, що поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.

Отже, після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури у боржника не виникає будь-яких нових поточних зобов'язань, у т.ч. зі сплати обов'язкових платежів, що можуть бути заявлені в порядку статті 23 Закону про банкрутство.

У ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута в особі його органу управління -ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених у цьому Законі і порядок їх виконання визначений спеціальними нормами Закону про банкрутство. Такими випадками є зобов'язання з оплати поточних комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (ч. 9 ст. 30 Закону про банкрутство).

Що стосується платежів до Пенсійного фонду України, то відповідні нарахування боржнику можуть здійснюватись лише до моменту прийняття постанови про визнання останнього банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.03.2014 у справі № 6/108-09, від 08.04.2014 у справі №10/Б-711, які згідно зі ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та судів України.

Отже, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, грошові вимоги кредитора не мають характеру поточних у розумінні ст. 1 Закону, оскільки нараховані після визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані ухвала та постанова судів попередніх інстанцій у даній справі про відмову УПФУ в Чортківському районі Тернопільської області у визнанні поточних грошових вимог до боржника відповідають нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх скасування.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі Тернопільської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.12.2014 та ухвалу господарського суду Тернопільської області від 13.11.2014 по справі №10/Б-711 залишити без змін.

Головуючий Ткаченко Н.Г.

Судді Катеринчук Л.Й.

Куровський С.В.